* * *
Світло з морськими ознаками
мало обличчя й ім’я.
Скрипка там радісно плакала –
свято мого житія.
З примхи якогось добродія
з двору, де мешкала ти,
о як несла нас мелодія
аж у стамбульські порти.
Чом же урватися мусила?
Скрипка – вразлива мішень.
Щастя – це світло і музика,
море – додаток лишень.