Світ у вогні

Сухими степами пройшло моє літо,

Згоріло на стернях, майнуло в ліси,

Спахнуло шипшиною несамовито

І далі озвалось на всі голоси.

 

Чебрець вже не пахне, і висохла рута.

Над яром тремтять на зорі ясени.

Усе, що любилось, — забуто, забуто,

Але ти за пам’ять мене не вини.

 

Дай руки і губи твої наостанок,

То дивна марнота — за віщось клясти.

Спасибі, кохана, за цей полустанок,

Що звів і розвів нас, немов поїзди.

 

Я їду на північ, ти їдеш на південь.

Не зв’яже кохання коротке «Невже ж?»

І ліс поза нами кричить, наче півень,

І захід палає в розливах пожеж.

 

Прощай, моя зоре, терпка і зелена!

Нехай твоїм іменем світиться день!..

Що губим сьогодні, що завтра знайдемо?

До кого в час розпачу очі зведем?

 

Де квітнули квіти — розквітла тривога.

В світи відлітають світа і мости.

І вабить незнаним, і кличе дорога.

Вагон відплива, і на поручнях — ти…

 

Обличчя не бачу — лиш обрій червоний.

Обличчя не бачу, бо вся ти — вуста.

Гудуть перегони, двигтять перегони,

І сміх твій, мов листя, в сльозах відліта.

 

Як дивно сплелося червоне й зелене!

І криком озвалось на самому дні,

Що я — не для тебе, і ти — не для мене.

І осінь на дворі. А світ — у вогні.

 

 

 

Червень 21, 2018, 7:40
Кількість переглядів - 4
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за алфавітом)