Струнка, висока, риси досить гарні…

Струнка, висока, риси досить гарні,

Лишивши «каділляк» біля каварні,

До нас підсіла й почала про те,

Що це життя — безбарвне і пусте.

 

— Покинути і мужа, і дитину,

На схилах Анд знайти собі хатину,

Щоб наокіл — незаймані сніги,

Гірських озер стрімчасті береги,

Глибоке небо, кондори і скелі,

І непорушна тишина пустелі,

І самота без краю і без меж…

— А «каділляк» — його покинеш теж?

 

І обірвалась мрії тонка павоть —

Куди вже нам між кондорами плавать!

Не велич гір — незграбний обеліск,

Не синь озер — асфальту чорний блиск,

За столиком — розмова нецікава,

І знову — «честерфільд» і чорна кава.

Лютий 6, 2016, 21:25
Кількість переглядів - 10
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за алфавітом)