Ще вчора над свічадом неозорим
Морські кружляли в синяві орли,
І дальні баржі крізь югу пливли —
Самі сильвети — ланцюгом нескорим.
Але вночі гроза пройшла над морем,
І глухо застогнали-загули,
На берег набігаючи, вали,
Напоєні старим бездонним горем.
І вже в передранковому півсні
Вчувається-ввижається мені,
Що хвилі затопили узбережжя,
Розмили площу, де стояв готель,
І він пливе — незграбний корабель, —
Погойдуючись, у хмурне безмежжя…
Маріна Ромеа, серпень 1984