Сонет про безвихідь

Де Срібної ріки живі опали,
До зелені, до сонця, до води,
Де б ажурові вілли і сади
Химерні віддзеркалення купали, —

Ми їхали крізь кам’яні квартали,
Де тьмяних вікон стомлені ряди,
Мов кількаповерхові поїзди,
Повз нас один за одним пролітали.

І дивний острах нам пойняв серця,
Мурашками закрався поза спину,
Що ця мандрівка — їй не буде спину,

Що ця дорога — їй нема кінця,
Що ці квартали — їм немає ліку,
Що це уже назавжди і довіку…

5.ІV.1977

Травень 24, 2016, 9:47
Кількість переглядів - 52
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за алфавітом)