Здригнувшись від кабіни до хвоста,
Літак пробився через мокру вату,
І ми зраділи соняшному святу,
Що нам подарувала висота.
Де мала бути далечінь пуста,
Там упізнав я вежі Монсальвату, —
Скарбницю духа, на дива багату,
Де чаша зберігається свята.
Зубчасті мури і промінні брами,
I ти, найвищий недосяжний храме,
За гранню гір зоріючий олтар!
Яким бо чудом люди, що в долині,
Дізналися колись про ці твердині,
Про замок осяйний
по той бік хмар?
11.ІV.1980 в літаку над Альпами.
3.V, Мюнхен.