Сонет позахмарний

Здригнувшись від кабіни до хвоста,

Літак пробився через мокру вату,

І ми зраділи соняшному святу,

Що нам подарувала висота.

 

Де мала бути далечінь пуста,

Там упізнав я вежі Монсальвату, —

Скарбницю духа, на дива багату,

Де чаша зберігається свята.

 

Зубчасті мури і промінні брами,

I ти, найвищий недосяжний храме,

За гранню гір зоріючий олтар!

 

Яким бо чудом люди, що в долині,

Дізналися колись про ці твердині,

Про замок осяйний

по той бік хмар?

 

11.ІV.1980 в літаку над Альпами.

3.V, Мюнхен.

Травень 24, 2016, 9:46
Кількість переглядів - 14
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за алфавітом)