Мав сніг іти, але чомусь не йде.
Напевно, лінь зриватися й летіти,
Моститися на голі чорні віти,
На тло дахів, кратчасте і тверде.
Чи страшно впасти так, не знати де,
Щоб розхапали й потоптали діти,
Встелити ложе хідника немите,
Де сіра тьма жебрачкою бреде.
Думки мої! І ви не йдіть нікуди,
Щоб не топтали, не бруднили люди
Холодної, ясної чистоти.
І ти, надіє, лямпу не світи:
Найкраще непомітно відійти,
Ні визнання не стрівши, ні огуди…
Вже все було. Нічого вже не буде.
22.І.1972–13.ІХ.1976