Така глуха і безпросвітна втома.
Шукаєш марно й не знаходиш рим,
І думка розпливається, мов дим,
Коли горять не дрова, а солома.
Та є в душі — мені лише відома —
Таємна скринька з іменем твоїм,
Де під замком секретним, потайним
Полуменіє радість незникома.
І мов світанок — чорний плис ночей
Отак зненацька візьме й перетче
Узорами грезету золотого, —
Так, не знайшовши образів і рим,
Я, дотиком оживлений твоїм,
Уже зіткав тобі сонет — з нічого.