Собаче щастя

І завжди їй була якась біда:

Розтрощать лапу, садонуть багнетом

Чи скинуть з молу, де бетон — баґетом

І мертвим, чорним дзеркалом — вода.

 

Та в дощ і холод, мов вояк на чати,

До брами все виходила вона,

Бо мала тільки й радощів, чудна,

Мене о сьомій ранку зустрічати.

 

І видавалось, ніби легше жить,

Що подружив з істотою живою,

Що ця чорненька, з лапкою кривою,

Про мене, може, думає в цю мить.

 

І ось тепер — скінчились лиха кляті.

Собаче щастя — раз за стільки літ…

Вона в очах мені принесла звіт,

Що в темнім лігві — теплі, головаті,

 

Ворушаться, лискучі і малі…

 

Зненацька — крик. В повітрі тріпотіло,

Пручалося, б’ючись, безвладне тіло,

Мов чорна риба,

в гицеля в петлі.

Лютий 6, 2016, 21:35
Кількість переглядів - 28
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за алфавітом)