Смеркалося. Я проминув село…

Смеркалося. Я проминув село
І далі йшов через поля порожні.
Мені не зустрічались подорожні,
І навіть верб над шляхом не було.
І смерклося. Дощу холодні ігли
Приносив вітер іноді здаля.
Стара стерня й чорніюча рілля
В похмурій нерухомості застигли;
І відзивався болем кожен крок,
І вимагав жорстокої напруги.
І раптом на дорогу, на пісок,
Лягли якісь блідого світла смуги.
Я озирнувся — місяця нема,
Нема й вогнів. Над полем мертва мжичка.
І губиться дороги мокра стрічка
Там, де злились землі і неба тьма.
І я відчув якусь глуху тривогу,
Бо зрозумів, що світло це — в мені,
Що це лише в очах моїх вогні
Освітлюють загублену дорогу.
І знову йшов крізь повінь темноти
І далі ніс мою печаль і втому
По полі незнайомому, пустому,
В незнані і небачені світи.
А духи ночі з вітром голосили,
І заступала дощова імла
Страшне те сяйво, що мені дала
Остання іскра гаснучої сили.

Січень 24, 2016, 17:43
Кількість переглядів - 11
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за алфавітом)