Ще в доках портових не почалась робота.
Отруйні випари смердючого болота
Летючим саваном встеляють пустирі.
Уламок місяця виблискує вгорі.
Важкими росами трава намокла плаче;
Гниє у бур’яні ослизле падло псяче;
І майже поруч з ним, під парканом, навзнак,
Хропе обшарпаний п’яниця чи жебрак.
А далі знов пустир. І сміття чорні купи:
Заливши нафтою, тут палять кінські трупи.
Куди ж це я іду? Невже нема доріг,
Щоб їхній жах і бруд вигнанця не стеріг?
Щоб долю оминуть жебрацьку і собачу?
Чи, може, я тепер своє майбутнє бачу?
І через кілька літ, можливо, це мені
Отак судилося лежати в бур’яні?
…А досі думалось: до смертної хвилини
Я вірші кластиму — цеглина до цеглини —
І будуватиму краси незримий Рим
З колонами дзвінких і виточених рим…