Ів. Марчукові
Шапинка — чорносиній оксамит,
І підшивка яскраво-бурштинова…
Це — моховик, рідня боровикова,
Хоча здрібнілий, та шляхетний рід…
Модрина глицю осипає з віт,
Завмерла, забронзована, діброва.
А він для нас — спокуса, і онова,
І знахідка, і радість — цілий світ.
Та тільки що ж? Уже знялася хвища,
Вже не знайти протоптаних доріг.
Даремно ліс гриби для нас беріг
У тайнику, серед мохів і ріща.
Хурделиця мете… Все вище, вище
Цей передчасний, недоречний сніг…
12.ХІ.1981
Прим. Іван Марчук — мюнхенський українець-грибник.