Секстини

                     Присв. Л. Д.

 

1

 

Щодень гостріші лінії руки,

Темніше — восковіюче обличчя.

І голос твій уже такий слабкий,

Неначе він доходить з потойбіччя.

Гарячим болем спалені уста,

А в узголов’ї — чорна тінь хреста.

 

2

 

І щоб тебе від неї заступити,

Від тої тіні, що безмовно жде,

Я поміж вами ставлю свіжі квіти,

Бузкових віт буяння молоде.

Немов для тебе справді охорона

Ці, в світлих росах, ароматні грона.

 

3

 

А я піду — і в тузі самоти

Згадаєш ти далеке щось і рідне:

Бузок, що поривається цвісти,

Дніпрове плесо, де заграва блідне,

Де виринають зорі з глибини

На солов’їний клич — на зов весни.

 

4

 

Ще день чи місяць — хто це може знати…

Безмовний хрест — і все без вороття…

Але й тепер шляхетна і ясна ти

І нам не зрадиш скорбного знаття,

Що мій бузок — прощальне привітання,

Що ця весна — в твоїм житті остання.

Лютий 6, 2016, 21:19
Кількість переглядів - 39
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за алфавітом)