Де море ковтає обчовгану рінь,
Що Маґра несе в його широчінь,
Де білу й кошлату вовну хмарин
Розчісує гребінь крутих Апеннін, —
Де скельні дуби і оливні гаї, —
Привів туди Гастінґс човни свої.
Спинилися вікінґи й оддалеки
Зорять вони місто у гирлі ріки.
Там висить камінний над Маґрою міст:
Це Люні, окраса тосканських міст.
І думає конунґ: «Це певно, що Рим!
Багата здобич вовкам моїм!
Та вежі могутні і брами міцні —
Ніколи бо їх не здолати мені.
Високі бійниці і мури навкруг —
Нема проти них іще жодних потуг».
А ген поза мурами, там, з висоти,
Блищать проти сонця церковні хрести.
І кротким прочанином Ґастінґс, сам,
Вступає в присмерк величних брам.
Вела його, каже, єдина мета:
Він хоче прийняти науку Христа.
Та Водан відступників грізно кара:
Не матиме конунґ віднині добра.
Йому вже не бачити фйордів і шхер:
Охрищений Гастінґс заслаб і помер.
Дружина засмучена, вірна в бою,
Без нього пливтиме в країну свою.
І ось у труні, з мечем і щитом,
Лежить він, осяяний злотним хрестом.
А на ніч — велося таке в давнину —
Заносять до церкви його труну.
Під ранок над морем густішає мла,
Останню віґілію сон дола.
І місто снить безтурботні сни.
І Гастінґс живий устає з труни.
Тверда й нещадна його рука,
Що меч велетенський залізно стиска.
І браму важку відчиняє він,
І входить до міста вовчий загін.
Як лява з вулкану, як смерч і чума…
І славного Люні відтоді нема.
Лише хлібороб біля Маґри-ріки
Виорює статуй безладні шматки,
Шумить очерет про часи золоті,
І ящірка спить на розбитій плиті.
Ґарда — Мюнхен, вересень 1975
Прим. У поезії переказано зміст відповідної ісляндської саґи (очевидно, це мандрівний сюжет, бож Сноррі Струрлюсон у «Колі земному», не називаючи, однак, конкретного міста, пов’язує цю подію з Гаральдом Суворим). Заснованого римлянами 177 р. до Р. X. міста Люні тепер не існує (є лише музей та рештки амфітеатру); причиною зникнення міста було пограбування його не скандінавським конунґом, а люкським єпископом, до того ж через обміління гирла Маґри місто втратило своє торговельне значення.