Галі Максименко
Розкішним ранком — простір для плавби.
Вітрець чола торкався мимохідь,
І ми пливли у далеч, у блакить,
Ген до містка, від «нашої» верби.
І ти стомилась: — Ні, не допливти,
Забракло сил, повітря не стає.
Та я підплив — і відпочила ти,
Поклавши руку на плече моє.
Якщо тебе знесилить марна путь,
Заломить біль, образа опече,
Я — біля тебе. Відпочинь, забудь,
Поклавши руки на моє плече.