Розбите авто і нервова ніч.
Похмурий, тоскний поворот додому.
Аж на мосту, високому й пустому,
Світанок несподіваний устріч.
Ріка безмежна пелюстками рожі
Засипана, куди сягає зір.
І небокраю неосяжний шир —
Немов багряна тога з пліч вельможі.
А хтось одвічний дивиться здаля,
Тресвітлою схилившись головою.
І з його ласки змучена земля
Мені цвіте трояндою живою.