Розбуди мене завтра, о шостій

Розбуди мене завтра, о шостій,

ворухнувшись у тихому сні

й тим порушивши вранішню жорсткість,

після спеки холодну, як сніг.

 

За півтисячі й три кілометри

я почую твій порух легкий

і, як поле від кроку Деметри

чи купава від сплеску ріки,

теж прокинусь, схоплюся з постелі —

аж зітхне її теплий сувій,

ніби кущик лаванди, по стеблах

пропустивши заряд грозовий.

 

На розчахнутім в літо балконі

задивлюсь, мов уперше в житті,

як по небу розгулюють коні —

в синіх гривах стрічки золоті,

як летить по бульвару тролейбус,

як тугішає липовий цвіт,

як розгадує сонячний ребус

весь живий розколошканий світ…

 

А коли вже й будильник, здригнувшись

на столі, серед крапок та ком,

й, певно, сам по собі увімкнувшись,

захлинеться ревнивим дзвінком,

я збагну, що як дощ по дотичній

для землі, спопелілої в зойк,—

так для мене цей телепатичний

і єдиний з тобою зв’язок!..

 

Розбуди мене завтра…

О шостій…

 

 

 

Травень 8, 2018, 19:43
Кількість переглядів - 4
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за алфавітом)