…Різьбили з мармуру невиданих богів.
(Микола Зеров)
«Різьбили з мармуру»… А час робив своє,
І гнив античний світ (як наш тепер гниє),
Дичавіли думки, темнішали століття,
І меркли генії — ясних зірок суцвіття.
Майстерного різця ніхто вже не беріг:
Адже краса це зло, адже мистецтво — гріх.
Розбито статуї, розвалено кумирні,
Дощенту спалено священні книгозбірні,
Повив печальний плющ ряди струнких колон,
І став дияволом владика-Аполлон.
Лише на півночі, від Росі до Аркони,
Були в землі слов’ян свої діла й закони.
Там арфи древньої не стихла ще луна,
Плелись глаголиці узорні письмена
І — докір мовчазний Коринту і Атенам —
Стояв поганський бог над синім Бористеном.
Стояв поганський бог… Тверда, сувора міць,
Що розкривається у гуркоті грімниць,
І срібна голова і вуса золотії —
На подив дикунам із Риму й Візантії!