* * *
Прогуляв, золотий свій розтринькав запас.
Тільки й чую – шумить вислизаючий час.
Тільки гривами, бачу, трясуть вдалині
розсипні табуни – вислизаючі дні.
Горобиної ночі, як ногайська орда,
підступає під горло скажена вода.
І на тисячу миль – ні човна, ні плота.
І на тисячу верст – чорнота.
Ще пручається дух – залишається шанс
на архангельський скарб, на Господній запас.
Та занадто чорнильна й стрімка бистрина,
та страшна й безпомильна вода прибутна.
Дані опрацьовуються...