Прогуляв, золотий свій розтринькав запас…

* * *

Прогуляв, золотий свій розтринькав запас.

Тільки й чую – шумить вислизаючий час.

 

Тільки гривами, бачу, трясуть вдалині

розсипні табуни – вислизаючі дні.

 

Горобиної ночі, як ногайська орда,

підступає під горло скажена вода.

 

І на тисячу миль – ні човна, ні плота.

І на тисячу верст – чорнота.

 

Ще пручається дух – залишається шанс

на архангельський скарб, на Господній запас.

 

Та занадто чорнильна й стрімка бистрина,

та страшна й безпомильна вода прибутна.

Липень 21, 2018, 19:45
Кількість переглядів - 3
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за алфавітом)