Про Іґдразіль, про Вотана й Вальгаллу…

Про Іґдразіль, про Вотана й Вальгаллу

Нагадували древні ясени.

Когось це непокоїло й лякало —

І ось уже порубані вони.

Рістні дрібної в паркові без ліку,

Та довгого їй не прожити віку.

А пні корчують, щоб загинув слід,

Де існувала велич стільки літ.

 

Вже старших понад мене в жоднім лісі

Я не зустрів ні дуба, ні сосни:

Занадто рвались у блакитні висі,

Занадто вже прямі були вони.

Тут, правда, пнів знаходжу я доволі

На зрубах, що сіріють, напівголі —

Мов полягли і сестри, і брати,

Лише один живим лишився ти…

 

Коли вони лягають ряд за рядом

(Дрібноті — простір, велетням — кінець!),

Вбачається мені залізний задум:

Найменшу згадку стерти нанівець,

Що десь були — шляхетність і величність,

Що це життя тривати може — вічність,

І щось єдине в’яже нас усіх,

Бо сік дерев — це кров із жил моїх.

 

Вересень 1976

 

Прим. Іґдразіль — священний ясень у германській мітології.

Травень 24, 2016, 10:02
Кількість переглядів - 69
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за алфавітом)