А я не встиг на потяг…
(Михайло Ситник)
Не наздогнав останнього вагона…
Як жовті іскри, гаснуть світляки,
Холодна вогкість віє від ріки
Над сірістю вечірнього перона.
Не наздогнав… Тепер сиди і жди
У мертвій порожнечі полустанку.
Наступний поїзд прийде на світанку —
Бо тут нечасто ходять поїзди.
О першій розминулись два експреси
(На полустанках не стають вони) —
І знову чорне плесо тишини
Пливе над синню річаного плеса.
…А зрештою — пощо рушати в путь?
Пощо це сонне і нудне чекання?
Таж втрачена — її не повернуть —
Нагода неповторна і остання.
Вечірній «дачний» відгримів і стих,
І жоден звук до мене не долине.
Я поспішав даремно, я не встиг
На залізницю вибігти з долини.
Всі сподівання, задуми, жалі
Стають відразу марними й пустими:
Ніякий поїзд вранці тут не йтиме,
І ранок не настане взагалі.