* * *
Пізня осінь нагадує –
пізній ти,
пропонує пливти на пару
в інші світи,
замість щогл
використавши кістяки
дерев, що виплакались на грядки.
Відчепися, кажу їй,
мій час іще не наспів,
маю прірву роботи,
не встиг розгребти архів,
достукатися до істини,
відвідати могилки,
я не можу ось так, знічев‘я,
урвать зв’язки.
Ремствує пізня осінь,
туманами нависа,
в позамежжя спроваджує
нею ж обдертий сад.
Охоче спровадила б
і мене туди ж,
та підтвердив Господь:
– Він правду сказав, облиш.
Дані опрацьовуються...