Колись, під гарматними стрілами,
Йдучи по кривавому полю,
Мечами своїми вміли ми
Дзвеніти пісню про волю.
Вечірнім пожаром-загравою
Той час догорів навіки.
Від війська, повитого славою,
Лишились сліпі та каліки.
І ось ми пішли з бандурами
Шукати зрадливу долю,
Сміятись над днями похмурими,
Співати пісню про волю.
Будили ми срібними струнами
Народнього гніву хвилі.
Могутніми, гордими, юними
Ставали старі й безсилі.
А нам відтинали голови,
Чи руки в кайдани кували.
Пекуче розтоплене оливо
Зі сміхом в уста вливали.
Німі, оповиті путами,
В обіймах смертного болю,
Вчимось ми серцями скутими
Дзвеніти пісню про волю.