Л. Алексєєвій
Відплив корабель у блакить чужини,
У сяйво незайманих плес.
Але з корабля — молодий і дурний —
Зостався на пристані пес.
А згодом у шпальті газетних подій
Спіткав я суху нонпарель:
На дні, з вантажем нездійсненних надій,
Назавше спочив корабель.
А інші пливуть. І брунатніє дим.
І вимпель на щоглі цвіте.
І пес вибігає назустріч усім
І нюхає східці: не те!
Займається й гасне світань ореол —
Часу мерехтіння бліде.
Старий і самотній, він ходить на мол
І дивиться в далеч — і жде…