Де берегів зубчасті виломи
І далини блідий топаз,
Любив я стежити не раз
За швидкойдучими вітрилами:
Вилазять тіні з-за куща,
І місяць — ніч веде на поводі,
А дальній парус ген на овиді
Поломеніє, як свіча.
То ти пливла ясною яхтою —
Тепер лиш я почув про це —
І вітер лоскотав лице,
І берег славсь рудою плахтою.
Лякала ночі темнота
Розливом голубої повені.
Комусь чужому подаровані
Дівочі відпливли літа.
Тому лягала тінь осугою
За тим вітрилом осяйним,
Тому бо й стежив я за ним
Із нерозгаданою тугою.
10.ХІІ.1967