Після відлиги сад…

* * *

Після відлиги сад, що на узгірку,

вподобав порцеляну і кришталь.

І гілка, замурована в пробірку

із кришталю, горить, як пектораль.

 

І сухостій-бур’ян на роздоріжжі

тримає самоцвіти на плечах.

А може, то і є найголовніше,

чого наш бідний зір не поміча?

 

І все дрібне – слід звіра, писк синиці,

кори мінливі стани, все, що є

довкола нас, – то подих таємниці,

яку в обличчя він не пізнає?

Грудень 21, 2015, 0:20
Кількість переглядів - 43
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за алфавітом)