* * *
Після відлиги сад, що на узгірку,
вподобав порцеляну і кришталь.
І гілка, замурована в пробірку
із кришталю, горить, як пектораль.
І сухостій-бур’ян на роздоріжжі
тримає самоцвіти на плечах.
А може, то і є найголовніше,
чого наш бідний зір не поміча?
І все дрібне – слід звіра, писк синиці,
кори мінливі стани, все, що є
довкола нас, – то подих таємниці,
яку в обличчя він не пізнає?
Дані опрацьовуються...