* * *
Після нечуваних потрав
німіє слово й звук.
І тих пісень, що дід співав,
не заспіва онук.
Розірветься ланцюг епох,
й, затамувавши крик,
посунеться, як магма, в льох
селянський материк.
Нащадок вирівня ландшафт,
себе в нім не пізна.
І вип’є з ним на брудершафт
веселий сатана.