Гроза пройшла. І ясність небувала
Лишилася в повітрі. Відпливла,
Мов корабель за обрій, сіра мла,
Що над річною даллю панувала.
Вже п’ятий рік дивлюся я туди,
Де губляться безмежжя срібноводі,
Мов хочу щось побачити на сході,
Крім неба і води.
Але сьогодні там, де синь сталева,
За кораблями й смугами димів,
Мені якісь ввижаються дерева
І прямокутні цяточки домів.
Немов я був сліпий і — прозріваю,
Немов розкрилась темна глибина
І, наче казка, з неї вирина
Далекий берег Уруґваю.
А де ж шукать чаклунської снаги,
Щоб викликати хмари чорно-хмурі,
І град, і грім… — Щоб потім, після бурі,
Побачить рідні береги?