Петрарка

Воклюз чи Авіньйон — не в тому справа,

І не в мадам де Саде — дар Фортуни.

Ім’я — це знак. А дійсність і уява —

Однакові, напнуті поруч, струни.

 

А може, це Поезія чи Слава,

В лавровому вінку, прекрасно-юна?

А чи на мить відроджена Держава,

Італія останнього трибуна?

 

Франческа люба… Блудний син Джованні…

І знов за ними постаті туманні…

Одна чи дві? Яка таємна повість!

 

Тож не вичерпуймо до дна криницю,

Солодку зберігаймо таємницю,

Лишім речам прекрасну загадковість.

 

Прим. Останній трибун — Коля ді Рієнцо (Cola di Rienzo), замірам якого палко співчував Петрарка. Франческа й Джованні — Петрарчині діти (невідомо, від одної матері чи від різних). Мадам де Саде — шляхтянка, чиє ім’я — Лавра — спричинило припущення, нібито вона — любов поета.

Травень 28, 2016, 14:06
Кількість переглядів - 12
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за алфавітом)