Де дзвони гудуть урочисто,
Де вежа блищить золота —
Хотів він над брамою міста
Прибити свого щита.
Звитяжене Царство Духа
Прослалось йому до ніг.
А серце питалося глухо:
Чи справді ти все переміг?
О, так, переміг, безумовно.
Про нього співає дзвін.
Спокійно і холоднокровно
Здіймається вгору він.
Непевна, хитка драбина,
Скрипіння щаблів крихких…
Та де ж ті висоти й глибини,
Щоб він побоявся їх?
Як сонце, в руці палає
Тяжкий золочений щит,
Що буде в безмежне, в безкрає
Світити з міських воріт.
Віднині лишиться до міста
Одна — під щитом його — путь.
А вежа блищить промениста,
А дзвони побідні гудуть.
Вже з дальніх морів ізгої
Кермують назад корабель…
І тріснув, зламавсь під ногою
Останній, найвищий щабель.