Пам’яті Юрія Клена

Де дзвони гудуть урочисто,

Де вежа блищить золота —

Хотів він над брамою міста

Прибити свого щита.

Звитяжене Царство Духа

Прослалось йому до ніг.

А серце питалося глухо:

Чи справді ти все переміг?

О, так, переміг, безумовно.

Про нього співає дзвін.

Спокійно і холоднокровно

Здіймається вгору він.

Непевна, хитка драбина,

Скрипіння щаблів крихких…

Та де ж ті висоти й глибини,

Щоб він побоявся їх?

Як сонце, в руці палає

Тяжкий золочений щит,

Що буде в безмежне, в безкрає

Світити з міських воріт.

Віднині лишиться до міста

Одна — під щитом його — путь.

А вежа блищить промениста,

А дзвони побідні гудуть.

Вже з дальніх морів ізгої

Кермують назад корабель…

 

І тріснув, зламавсь під ногою

Останній, найвищий щабель.

Січень 26, 2016, 0:14
Кількість переглядів - 19
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за алфавітом)