…Я озеро благосне снитиму…
(М. Орест)
До Каринтії — гості непрохані —
Ми прибились у злім крутежі.
Ніби лебеді сіли сполохані
Та на плеса чужі.
Тільки юність була нашим козирем:
Молоді-молоді-молоді, —
Над Орестовим благосним озером
Ми блукали тоді.
Серед пагорбів — люстро Каринтії,
Голубе-голубе-голубе —
Залишив у його гіяцинті я
Мов частину себе.
Де над Лізером висить — не падає
Сива скеля, закутана в мох,
Ми сюди обіцяли, пригадую,
Повернутись удвох.
Бо незвідане щось і незміряне
Тут свої вкарбувало сліди,
І до кожного молодість вирине,
Як русалка з води.
Гей, потоки, зелені і піняві,
Сповістіте наскельним лісам:
До ясної озерної синяви
Повернувся я сам.
Щастя й слави кирпата суперниця —
Їй не скажеш: «Лиши! Відпусти!».
Вже не прийде мій друг, не повернеться,
Вже не може прийти…
27–28.ІХ.1980
Прим. Борис Олександрів (1921–1979), справжнє прізвище Грибінський, один з найвизначніших поетів Другої еміґрації, особистий друг автора.