Пам’яті Бориса Олександрова

Я озеро благосне снитиму…

(М. Орест)

 

До Каринтії — гості непрохані —

Ми прибились у злім крутежі.

Ніби лебеді сіли сполохані

Та на плеса чужі.

 

Тільки юність була нашим козирем:

Молоді-молоді-молоді, —

Над Орестовим благосним озером

Ми блукали тоді.

 

Серед пагорбів — люстро Каринтії,

Голубе-голубе-голубе —

Залишив у його гіяцинті я

Мов частину себе.

 

Де над Лізером висить — не падає

Сива скеля, закутана в мох,

Ми сюди обіцяли, пригадую,

Повернутись удвох.

 

Бо незвідане щось і незміряне

Тут свої вкарбувало сліди,

І до кожного молодість вирине,

Як русалка з води.

 

Гей, потоки, зелені і піняві,

Сповістіте наскельним лісам:

До ясної озерної синяви

Повернувся я сам.

 

Щастя й слави кирпата суперниця —

Їй не скажеш: «Лиши! Відпусти!».

Вже не прийде мій друг, не повернеться,

Вже не може прийти…

 

27–28.ІХ.1980

 

Прим. Борис Олександрів (1921–1979), справжнє прізвище Грибінський, один з найвизначніших поетів Другої еміґрації, особистий друг автора.

Травень 24, 2016, 9:33
Кількість переглядів - 59
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за алфавітом)