За те, що він до інших школярів
Не намагавсь наблизитись ніколи,
Вони його впіймали біля школи,
Коли надвечір він самотно брів.
І потягли гуртом за ноги в поле,
На холм стягли, пронесли через рів,
Щіпали і кусали і кололи,
А він нічого їм не говорив.
І ось нарешті запал вщух розбійний.
І він підвівсь, задумано-спокійний:
Ні однієї зморшки поміж брів.
Багрець на небі ще не догорів,
Теплом вечірнім віяло в долині,
І він сказав: «Прекрасний вечір нині».