Осеніло. Тихо з буків падали…

Осеніло. Тихо з буків падали

Дармовиси мідні і мосяжні.

А по хащі — пагорби і падоли,

Де знаходять шлях лише відважні.

 

Ми глухому звірилися слідові,

Там, де стежку витоптали сарни.

І спинився зір на дивнім видиві:

Чи воно реальне, чи примарне?

 

Порхавки росли понад дорогою,

Кожна — наче біла квасолина.

Але тут, насичені вологою,

Височіють ростом по коліна.

 

Мов би, нашим приходом стривожені,

Лісові повибігали діти:

«Що вам треба в хащі завороженій?

Далі вас не можемо пустити!»

 

Може, справді в темній улоговині,

Де грибник не бачить ні єдиний,

Десь батьки їх, велетні, заховані —

Головаті, білі, в ріст людини?

 

4.ХІ.1981

Травень 24, 2016, 10:12
Кількість переглядів - 14
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за алфавітом)