За добро, що робив я на світі,
За усі мої муки й жалі
Я воскресну в тридцятім столітті
І пройдусь по коханій землі.
По степах золотих і безкраїх,
Де страждаю, люблю і живу,
Де душа, наче птах, завмирає,
Коли падає тінь на траву.
Не реліктом, не родичем бідним,
Що з далеких доріг заблукав, –
Я прийду до вас гордо і гідно,
Бо для вас я цю землю плекав…
Врятувавши її від пожежі
І утвердивши братство земне,
Ви в оцім подніпровськім безмежжі
Обніміть, наче брата, мене.
Осене моя, осене!
Диво моє гніде!
Хтось із тугими косами
Долом до мене йде.
Чи то мені щось приснилося,
Чого вже і не впізнать?
Чи щастя, що припізнилося,
Хоче когось догнать?
В горлі клубком непрошеним —
Туга моїх чекань.
Осене моя, осене!
Ти його не злякай.
Хай стугонять в черлене
Биті громами дні, —
Може, воно — до мене,
Може, воно — мені?
Дані опрацьовуються...Ви мусите увійти, щоб коментувати.