Присвячую Борисові Ярхо
Хмурі вежі і мури грізні,
Де незбуджена спить давнина.
Ось і щілина в темній стіні,
Що крізь неї тікала вона.
Ти вдивляєшся в древні знаки,
Поринаєш в забуті часи,
І на мить повертають віки
Віщу казку любови й краси.
І здається, що вийде вілан,
У якого питатимеш ти,
Як до неї дорогу знайти
Серед росяних піль і полян.
І здається: за смутком алей —
Білих квітів пахучий замет,
І в альтанці з троянд і лілей
Дожидає тебе Ніколет.