Не скаламутить зір чужих зіниць
Незглибне люстро, каменем окуте.
Криницею цариць ти мала бути,
А стала ти — царицею криниць.
…І після всіх заломань і надламань
Як добре врешті забрести сюди:
Адже нема чистішої води,
Ніж та, що просочилася крізь камінь.
На линві опускаються свічки —
Вони не гаснуть, бо нема гнилизни.
А коли ґід униз водою бризне,
То плескіт чути — наче крізь віки.
Округлий отвір — око потойбіччя,
Де перед нами — вічність віч-на-віч,
Де простий символ непогасних свіч
Перетривав держави і сторіччя…
Серпень 1970
Мюнхен