Неначе Мальдуна з поеми Теннісона,
Нас, мужніх месників, вершителів закона,
Невгнутих воїнів — від наших ворогів
Віднесло бурею до дальніх берегів.
І — не фантастика прадавніх кельтських мітів —
Назустріч нам встає пахучий острів квітів,
І другий, що на нім лише самі плоди,
За ним, як мариво, підноситься з води.
Вже проминули ми жорстокий острів крику
І острів мовчазний, де тишина одвіку.
І розкриває нам без ліку темних див
Морська безмежна путь, що нею Мальдун плив.
Тож всепрощаючу і миротворчу втому
Невже також і ми привеземо додому?
І, як у Мальдуна, невже бо в судний час
Для помсти правої снаги не стане в нас?