Наворожу собі морський прибій

Наворожу собі морський прибій,

високу хвилю в хусточці рябій,

наворожу що зможу й що не зможу:

пісок гарячий, сонце, днину гожу,

дівчатко із татарськими очима,

що в ролі господині певним чином

комусь траву на пагорбі скубе,

й на круглім білім камені — тебе…

 

Кокетка-чайка поправля маніжку,

ти ж, як завжди, читаєш мудру книжку.

І так нам добре вдвох, і так надійно,

ні миттю не буденно, лиш недільно!..

Десь кухарі для нас готують страви,

і ліньки навіть думати про справи,

хіба спитати можна не нове:

«Ну, як там Карл Дванадцятий живе?..»

 

А вдалині пливе зелений парус,

тремтить повітря, мов крихкий стеклярус,

край берега — мереживо з медуз…

Від ніжності душа втрачає глузд…

Та це, звичайно, буде лиш в уяві,

аж поки зблякнуть обриси яскраві

й проллє реальність капосну іржу

на весь той блиск, що я наворожу…

 

 

 

Травень 8, 2018, 19:40
Кількість переглядів - 3
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за алфавітом)