Нам, що губили над книжками дні,
Забувши — осінь чи весна надворі,
І в кожному прочитаному творі
Шукали перлів на глибокім дні,
Нам, що не звикли жити без мікстури
І мали як не ґрипу, то бронхіт, —
Вони принесли, ідучи на схід,
Правдивий світоч вищої культури.
Мені відразу стало це ясним,
Ще відтоді, як їх пізнав я вперше,
Коли вони, Тургенєва подерши,
В печі розпалювали ним.
І, полум’ям якогось фоліянта
Освітлюючи темний кабінет,
Ламали на тріски сухий баґет
З портретів Байрона і Канта.