Найдревніші з олив Гетсиманського саду…

Найдревніші з олив Гетсиманського саду
Бережуть іще в пам’яті муки і зраду,
Що про них повідає леґенда стара.
Та невже тільки зло на землі не вмира?

 

Тож на пам’ять про нашу хвилину щасливу
Посадімо тепер невмирущу оливу,
Щоб — як символ кохання — росла і росла,
Сотні, тисячі літ, без кінця і числа.

 

Буде золото чисте з віками чорніти,
Розіб’ються, покришаться дрібно ґраніти,
Та залюбленим все ще даватиме тінь
Продовгастого листу лискуча сріблінь.

 

[Включено автором до циклу «Пісня про білий парус» у виданні: Ігор Качуровський. Лірика. — Львів: Астролябія, 2013]

Травень 22, 2016, 20:36
Кількість переглядів - 10
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за алфавітом)