«Над степом хижо яструби злітали…»

Над степом хижо яструби злітали,

Стікало небо, плавлячись, в пісок,

І Ольга йшла між стиглими житами,

Сама неначе житній колосок.

 

Моя біда потроху затихала,

Спливала в небуття моя біда.

А Ольга йшла і хусткою махала —

Струнка, високочола, молода.

 

Цвіло під залізницею тройзілля.

Мов ізмарагд, темнів у балці глід.

І мчали поїзди, мов на весілля,

і машиніст сигналив Ользі вслід…

 

Ну от і все — прощай, моя любове!

Мої світи тобі не по плечу.

Колись іще поплачемо обоє,

А поки що не треба — я плачу!

 

Плачу своїми мріями — нехай їм.

Світанками. Сльозою у пісок.

Отим дівчам, що хусткою махає

Мені здаля, мов житній колосок.

 

 

Червень 21, 2018, 7:26
Кількість переглядів - 7
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за алфавітом)