На старий мотив

Містові міцно і мирно ранку погожого спиться.

Та зайнялася червоно високих дахів черепиця,

І, наполохана дзвоном будильника в нашій господі,

Бачу я, сутінь, зіщулившись, блідне, як пійманий злодій.

Тулиться, жметься в кутку — жмут учорашнього смутку…

А крізь нещільну фіранку, повз викуту з золота лутку,

Ранок ударив промінням, як струмом живого фонтана,

Просто на образ настінний, де час зупинила кохана.

І опромінив нараз чоло твоє, очі і лиця —

І ожила, засвітилась, засяяла наша світлиця.

Бо через тебе лишень радість надходить надрання.

Щастя мого джерело, світич мого існування…

Травень 27, 2016, 23:55
Кількість переглядів - 15
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за алфавітом)