На сонці, зламаний, дзвіночок доцвіта —
Де був густезний бір, лягло узвишшя лисе.
До рідної нори не завітають лиси —
Нора давно пуста.
Коли рубають ліс — тікає звірина,
У кукурудзу геть позабігали сарни:
Краси потрібно їм, а тут усе негарне,
А пустка — навісна.
Зникають і гриби, коли стинають бір.
Як риби у глибінь, коли іде ескадра,
Вони ховаються у попідземні надра
Від стукоту сокир.
Бо знає мудрий гриб, що визирнув коли б,
Його також зітнуть, зламають і задавлять,
Затопчуть чобітьми чи прикорнем розчавлять, —
Все знає віщий гриб…
11.ХІ.1981