В моїй заокеанській чужині —
Мов у тюрмі за мурами й ровами —
Не раз, було, примріється мені,
Що ми таки зустрінемося з Вами.
От і зустрілись. Ліс, не то квітник.
Чужі бабусі поливають квіти.
І щось мені говорить провідник.
Та тільки що? Не можу зрозуміти.
Ґраніт і мармур нерухомих брил.
І молоді яснозелені зела.
Шукаючи чогось поміж могил,
Перебігає вивірка весела.
В цім квітнику, чи лісі, чи в саду —
Прогріта сонцем ніжність мармурова.
Я довго мріяв. Я прийшов і жду.
А Ви мені не кажете ні слова.