Ми вийшли з лісничівки. А погода
Уже змінилась. Небо затягло
Безбарвною глухою пеленою,
Холодний вітер знявся нам в обличчя,
Курилися вершини дальніх дюн,
І на зубах хрустів пісок летючий.
І ми пішли удвох назустріч вітру —
Пригадуєш — в купальниках самих.
А з моря, наростаючи суворо,
Невпинно набігали сиві гребні,
І клапті піни кидались під ноги,
Неначе пси. А ми брели вперед.
. . . . . . . . . . . . . . . .
Чого ж тепер ми стали нерішуче,
Немов перед зіпсутим світлофором,
Невже забулось: лісничівка, дюни,
І просто в очі — вітер крижаний?..