Мов перетята потягом людина,
Що з болю прокидається за мить
І, ще не розуміючи, що сталось,
По той бік рейки бачить власну ногу,
Яка тримається, не знать чому,
На мокрій, передавленій холоші,
І ногу ту, ще теплу, ще живу,
Назад, на місце, хоче притулити, —
Так я тепер, кривавлячись, тулю
Шматок душі, відірваний тобою.
На місце він ніколи вже не стане,
Але душа загоїться потроху,
Лише щеміти буде вічно, вічно…
Мов перетята потягом людина…
Залишіть коментар