Мене колись не брала жодна сила…

Мене колись не брала жодна сила,
І спробує, було, та не здола.
Я — з покоління, що війна скосила,
Зі знищеного голодом села,
З народу, здесяткованого тричі,
З тих, кому смерть сто раз гляділа в вічі.

 

А потім став я мов забутий човен
На нерухомім плесі самоти,
Де тільки зрідка вітер, як Бетговен,
Торкав вербові клявіші-листи
І музикою в тишині сумирній
Звучав осінній смуток надвечірній.

 

І ось тепер, забувши давню вдачу,
Покинувши і човен мій, і став,
Мов раб, хилюся, малощо не плачу,
Твій слід цілую, на коліна став,
І вже не бачу світу за сльозами…
…Любов і смерть це — іноді — те саме…

Травень 22, 2016, 20:25
Кількість переглядів - 17
Подобається - 1
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за алфавітом)