(Відгук на поезію «В житті моєму…»)
Ще багрянів, як рана, Бабин Яр,
А вже пішли прочісувати Київ.
І містом плив яріючий кошмар,
У випарах кривавих чорториїв.
Замало жертв — не всі тоді зійшлись:
Хто сам утік, кого сховали люди.
…Випитували хижо: «Юде? Юде?»
І переможно нишпорили скрізь.
У шафи і під ліжка зазирали…
Ніхто з них Ґете, певно, не читав,
Про Ваґнера ніхто не пам’ятав,
Обходячи горища і підвали.
Ввалились і в квартиру-ательє,
Де віяв дух Шпіцвеґа й Фраґонара,
І Франса Гальса, й Ґойї, й Ренуара,
Що в кожнім з них містична сила є.
І втупились в картини і мольберти —
І стихли зачудовано нараз,
Немов перед закляттям проти смерти:
— Пробачте! Ми не потурбуєм вас…
З катівськими ознаками на шапці
Так несполучні ввічливі слова…
…А в шафі в них тремтіла, ледь жива,
Стара єврейка, приятелька бабці.
Прим. Марта Тарнавська (нар. 1930) — укр. поетеса, дружина письменника Остапа Тарнавського, авторка збірок «Хвалю ілюзію» та «Землетрус». Шпіцвеґ (Carl Spitzweg, 1808–1885) — один з найвизначніших нім. майстрів пензля, за фахом аптекар; малярство опанував самотужки. (Інші згадані тут художники — загальновідомі).