1
Дві тільки барви: чорна й голуба.
Від кораблів і барж густезні тіні.
І біля молу плеще хвиль юрба
В блакитночорнім мерехтінні.
Бадьорий вітер. І трава в росі.
І далеч моря — як відкрита брама.
На пристані спиняється таксі:
Нічних клієнтів проводжає дама.
Як першим світлом ранку на воді,
Живим рум’янцем зайнялися щоки:
Такі всі троє гарні й молоді,
Такі русяві і блакитноокі.
В порту так тихо-тихо на зорі.
Вона щаслива, ця розкішна жінка.
…Прозорість. Чистий обрій. А вгорі —
Рожевим легким розчерком — хмаринка.
2
По каналі брудному
Ллється струмінь вишневого соку:
Це світанок заграву високу
Віддзеркалює в ньому.
А на подушці чорного моху
Хтось мов схлипує-плаче,
Хтось говорить неначе
До будяччя і чортополоху.
Хтось лежить там — забутою річчю —
Мов одчахнута сейбо галузка.
Незастебнена блюзка
І зім’яте обличчя…
А світанок — як рана.
І на хмарі — криваві стигмати…
І не можна пізнати:
Божевільна чи п’яна…