Ліофіл

Не в ріст людини — вище голови

На галявині хащі кропиви

Так хижо наїжачились стожально,

Щоб жигонути, опекти безжально.

Та я ввійду в духмяну гущину,

Собі зелену стежку прогорну,

Бо там сіріє кубах ліофіла:

В однім гнізді грибів несвітська сила.

Тут вистачить хоч і на цілий день,

Стинаючи, складати в козубень.

Коли ж твоя рука тверда й смілива,

Тебе не сміє вжалити жалива.

 

*

 

Блаженна мить грибного забуття

Після гірких неуспіхів життя…

 

Листопад 1987

Травень 24, 2016, 10:08
Кількість переглядів - 0
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за алфавітом)