Не в ріст людини — вище голови
На галявині хащі кропиви
Так хижо наїжачились стожально,
Щоб жигонути, опекти безжально.
Та я ввійду в духмяну гущину,
Собі зелену стежку прогорну,
Бо там сіріє кубах ліофіла:
В однім гнізді грибів несвітська сила.
Тут вистачить хоч і на цілий день,
Стинаючи, складати в козубень.
Коли ж твоя рука тверда й смілива,
Тебе не сміє вжалити жалива.
*
Блаженна мить грибного забуття
Після гірких неуспіхів життя…
Листопад 1987